💕 КАЛИНОВА моя УКРАЇНА 💕

"Поступово привчаю себе спокійніше дивитись на неминучі речі. Що закінчується абсолютно все... І частіше – коли не чекаєш. Що безпека нестабільна... Стійкість світу є ілюзорною... Втрата цінного – болісна... Відпускати – не так просто, як хочеться... Дивитися наперед іноді страшно... Дивитися всередину себе теж... Болю не уникнути... Але це не може бути приводом щоб не Жити"

І зозуля кує, і "відбій" по тривозі. І старий деревій посивів при дорозі. І ранкова роса розтіклася по бруку. І ранковий туман подає мені руку. Наступає та мить, коли хочеться жити. Коли в небі "круки" перестали летіти. Коли капає сік з мокрицю на обніжки. Коли сила знов є і самі біжать ніжки. А зозуля кує. Поживемо ще, сестри. Будем шить сорочки, будем светрики плести. І триматись гуртом, і молитися Сину. І любити свою дорогу Україну. Ось вже й ранок настав, вже затихла зозуля. На столі лежить хліб, поруч сіль і цибуля. І вода вже кипить, буде каша із гречки. А по небу пливуть хмар блакитні вервечки. І ні крику сови, і ні свисту кинджала. Лиш синиця в садку про кохання співала. Лише їха