Мамо, я на небі, я- хмаринка,
З вишини дивлюсь на білий світ..
Тут, зі мною, Коля і Маринка,
Дядько й тітка наші шлють привіт..
Тут багато діток незнайомих-
Ті, хто врятуватися не зміг..
Ті, хто не добіг до ешелону,
Ті, хто заховатися не встиг..
Поряд бавиться якась чужа дитинка,
Де її сім'я-вона не знає..
Очі в неї-крижана сніжинка,
І волосся сиве заплітає...
Як її зовуть, не пам'ятає..
Каже, що жила колись у Бучі..
Ляльку без волосся пригортає
І пір'їнки з крил склада докучі..
Колька, наш сусід, загинув першим.
А його сестричка-вслід за нами.
Я спитати хочу тих, хто долі вершить:
А у вас теж діти є? І мами????
Що ж ви на Вкраїні наробили?!
Принесли в мій дім смертельну з
ИСПОВЕДЬ ХАРЬКОВЧАНКИ
Под обстрелами по улице бегу,
«Отче наш» в душе читаю бесконечно.
И мне кажется, я больше не могу…
И мне кажется, что это длится вечно.
Харьков стонет под бомбёжками в ночи.
Город плачет, если бьют шальные грады.
И опять душа моя болит
От разрывов непонятных мне снарядов.
Боже милостивый, я тебя прошу:
Сохрани мне жизнь и жизни близких.
Сохрани тот дом, где я живу,
Сделай небо надо мной лучистым.
Только снова падают дома,
Только снова вылетают стёкла.
И вернулась, кажется, зима,
И земля от горя стала мокрой.
Жизни нет на Салтовке теперь.
Там людей сто тысяч проживало.
И для многих в жизнь закрылась дверь,
А войне всё мало, мало, мало!..
И на Горизонте – как в аду,
Черны