Предыдущая публикация
СЬОГОДНІ ЙОГО Б НАЗВАЛИ ПРОВОКАТОРОМ !!!
Один із найлегендарніших козацьких полковників Іван Богун разом із ще кількома визначними козацькими старшинами відмовився, після підписання так-званої Переяславської угоди із московією у 1654 році від присяги московському царю, при цьому демонстративно переламав об коліно свою шаблю... Рівняємось на славного лицаря Богуна!
Біографічні дані Івана Богуна дуже скупі. Рік і місце народження його невідомі. За деякими даними, він походив з дрібної української шляхти. Як вважає історик Т. Яковлєва, Іван походив із старовинного православного роду Федоровичів, але, перебуваючи серед козаків, він одержав прізвисько Богун. Успішно навчався в Острозькій Академії, знав декілька мов.
Перші ж найвірогідніші дані про ратні справи І. Богуна пов'язані з його участю в обороні Азова, коли запорозькі та донські козаки протягом 1637-1642 рр. героїчно захищали місто від турецьких військ султана Ібрагіма, Богун керував одним із козацьких загонів, який прикривав Борівський перевіз через Сіверський Донець.
Як свідчить український письменник М. Старицький та історик В. Голобуцький, І. Богун приймав активну участь у таємних нарадах, які проводив Б. Хмельницький.
На початку визвольної війни гетьман Хмельницький призначив І. Богуна полковником Вінницького (Кальницького) полку, який повинен був обороняти західні кордони визволеної території України. Полк Богуна прийняв на себе один з перших ударів ворога і затримав просування польсько-шляхетських військ по Україні. Незважаючи на те, що сили були нерівні, козаки Вінницького полку блискуче справилися з цим завданням.
Стратегічний талант і особисту хоробрість Богуна визнали навіть вороги ще під час боїв у лютому-березні 1651 р. на околицях Вінниці з М. Калиновським. Ця битва принесла йому неабиякий авторитет, то був початок розквіту його кар'єри. В подальшому, переслідуючи польські загони, полковник І. Богун брав активну участь у штурмі Кам'янця-Подільського 29 квітня — 1 травня 1651 року, а вже в середині травня його козаки оволоділи Корцем. Розгромлені польські війська Калиновського і Лянцкоронського мерщій відступили. Польський історик А. Т. Юзефович назвав Богуна найбільшим неприятелем поляків, підбурювачем ненависті.
Богуна направляли у найзапекліші бої. Воїн-легенда в якому, за словами польського історика XIX ст. Л. Кубалі, поєдналися відвага лева, хитрість змії, обережність лиса, легковажність вітру, ловив будь-який шанс здобути перемогу.
Талант полководця І. Богун виявив під час Берестецької битви у червні-липні 1651 р. Ще й досі історики, в тому числі і військові, не можуть розгадати загадку, задану ним прийдешнім поколінням: яким чином в таких надзвичайно важких природних умовах можна було вивести з оточення майже 100-тисячну українську армію. Вже сам факт виводу такої великої кількості людей з оточення непомітно для ворога, котрий знаходився в сотнях метрів від козацького війська, говорить про неабиякий військовий талант І. Богуна. У найскладніший момент битви з поляками, коли татари, що спершу були союзниками, покинули поле бою, забравши в полон Богдана Хмельницького, Богун очолив українську армію. Він став наказним гетьманом і вжив усіх заходів, щоб перетворити козацький табір у неприступну фортецю. Разом з тим Богун наказав, не гаючи часу, будувати переправи через болота і річку Пляшівку. Перейшовши через переправу, він успішно відбиває загін Лянцкоронського, який зайшов у тил козакам. Відігнавши ворогів, Богун повернувся до гребель і наказав раніше перетягти всі гармати та пропустити піше військо. Майже всі гармати було врятовано, слідом за гарматами посунули піші козаки, хоч і, як пише у літописі Самовидець, "багато козацтва на тих переправах погинуло, нещадно побито й посічено". Але козаки, відступаючи, в боротьбі з ворогом проявляли чудеса мужності і героїзму.
В результаті енергійної діяльності гетьмана і його найближчих соратників згодом було відновлено колишній кількісний склад козацького війська, що знову наповнилося за рахунок широких мас повсталого українського народу. Богун привів до Богдана Хмельницького десятитисячний корпус козаків, створений ним з населення Побужжя, піднятого на боротьбу з польською шляхтою.
Берестецька битва стала важливою сторінкою з-поміж ратних справ полковника І. Богуна, в якій він проявив себе розсудливим полководцем. І хоча наслідком її став вимушений, ще важчий ніж Зборівський, Білоцерківський договір, вже наступний 1652 рік приніс Україні сподіваний реванш — перемогу під Батогом. Бій спалахнув уранці 22 травня 1652 р. біля гори Батіг, поблизу сучасного села Четвертинівки, й закінчився під вечір другого дня повним розгромом ворожих сил. Загинуло майже все польське військо і його верхівка. Безладною втечею із 40 тис. жовнірів і шляхти врятувалося кілька тисяч чоловік.
У 1653 р. Іван Богун знову у вирі бойових дій. Вже в березні 1653 р. його загони виступили проти армії коронного обозного С. Чарнецького, який захопив і зруйнував Прилуки, Погребище та інші міста, рухався вглиб України. Зайнявши оборону в Монастирищі, Богун тривалий час відбивав останки значно переважаючих сил коронної армії та робив дошкульні вилазки з міста. Так і не досягнувши успіху, війська Чарнецького, під Монастирищем сам зазнав поранення, змушені були відступити.
Цього ж 1653 р. І. Богун разом із Тимошем Хмельницьким водив козацькі полки на Молдавію, де було розгромлено армію Георгіци та його союзників. Після загибелі в Сучаві Тимоша, Богун «змушений був поступитися перед поляками, але вийшов звідти достойно з розгорнутими прапорами, барабанним боєм і почесною гвардією вивозив він тіло Тимоша».
В кінці 1653 р. та протягом 1654 р. кальницький полковник практично безперервно вів бойові дії проти коронної польської армії та татарських загонів на Брацлавщині та Уманщині.
Восени 1654 р. поляки роблять ще одну спробу повернути Україну до складу Речі Посполитої. Польсько-татарські загони вдерлися на Брацлавщину, винищуючи мирне населення. Одним із центрів опору стала Умань. Богун активно виступає проти агресії. У грудні він відволікає на себе сили Чарнецького і виводить військо з м. Брацлава в добре укріплену Умань. Поляки намагаються взяти місто, але безуспішно. У цей час до району Охматова надійшли об'єднані сили козаків і росіян під командуванням Б. Хмельницького та Шереметева. На них напали поляки і розпочався легендарний бій під Дрижполем. У найвідповідальніший момент Богун вийшов з Умані зі своїми козаками і спрямував удар в тил ворога, тим врятувавши становище.
Незабаром, Богун із загоном свіжих козацьких військ виступає проти кримських татар, що вторгайся в українські землі, розбиває їх. А в серпні він вже бере участь у поході на Львів. Зокрема за наказом Хмельницького, захоплює Олику. Ця кампанія, як відомо, закінчилась миром з ханом під Озерною.
Польський уряд не раз робив спроб перетягти на свій бік легендарного героя українського народу пропонуючи йому всі блага, але Богун залишився вірним сином свого народу і відкинув усі пропозиції польської шляхти. Зокрема, Богун досить рішуче виступав проти укладення Б. Хмельницьким Білоцерківського договору (28 жовтня 1651 р.), засуджуючи при цьому політику поступок Польщі і зменшення козацького реєстру.
Іван Богун не брав участі у Переяславській Раді і рішуче виступив проти цього акту. В цей час він очолював козацькі загони, що охороняли кордони України. Він і пізніше з усім Вінницьким полком не дав присяги російському цареві.
Богун відмовився підписувати укладений І. Виговським Гадяцький договір (6.09.1658 р.). А в 1660 р. Богун виступив проти Слободищинського трактату, підписаного Ю. Хмельницьким.
Польське командування пробує фізично знищити Богуна. Робиться спеціальний напад на Брацлавщину з метою розгрому Вінницького полку і захоплення Богуна. Але ворогам не вдалося досягти своїх цілей.
Перебуваючи пізніше, в 1660 р., на Правобережжі як полковник Паволоцький, Богуй готує повстання проти польсько-шляхетських загарбників, які знову окупували Правобережну Україну. Там в 1662 р. він був заарештований шляхтою і ув'язнений в Марієнбурзькій фортеці.
Та через рік король звільнив Богуна і повернув його на Україну, де він став наказним гетьманом. Будучи наказним гетьманом військ польського помічника Тетері, Богун мав на думці скористатися походом для того, щоб силами своїх козаків, лівобережних частин і російського війська завдати нищівного удару полякам, визволити від них Україну.
Проте зрадник, козак, який мав передати російському командуючому Ромодановському один з листів Богуна, віддав його польському королю.
17 лютого 1664 р. «польовий військовий суд, — пише М. Костомаров, — що відбувся в Новгород-Сіверському, виніс постанову про смертну кару. І. Богуна разом з кількома його прихильниками було розстріляно.
Як свідчать джерела, про причину та обставини смерті І. Богуна знала лише верхівка поляків і зберігала це в таємниці. Тому досі достеменно невідомо, як загинув І. Богун. У літописах Єрлича і польських щоденниках, є лише натяки про смерть Богуна. Знаючи його, можемо припустити, що під час арешту він міг чинити опір і його убили самі члени ради. Та через багато років стали випливати деякі дані з листів денника короля, а також Універсалу І. Брюховецького, що Івана Богуна порубали шаблями і він помирав у тяжких муках.
Слава Івана Богуна, його подвигів, звучить в українських народних піснях, думах та легендах.
Следующая публикация
Нет комментариев