Быть за Украину
Легенда о трудном пути из Совка в Европу гораздо ближе к реальности, чем телешоу про Великую Духовную Россию
"...В феврале 2014–го украинские мальчики со смешными деревянными щитами лезли под пули и умирали на киевских улицах, чтобы в их бывшей советской республике совковой фигни больше не было. Это теперь страна, где преступления власти всегда имеют значение и коррупцию не перекроешь чемпионатом по футболу. И когда я сказал киевской журналистке дежурные слова о том, что мы, недобитые российские европейцы, с надеждой смотрим на Украину, она искренне пожалела меня. Мол, зыбкие у вас надежды. Я понимаю ее. Проблем очень много. Я не знаю, что будет с Украиной. Могу только надеят
Герої не вмирають! З великою повагою до Героїв України всіх часів, які віддавали і зараз віддають саме цінне що є- Життя! На фото мій дідусь- Лобанський Микола Антонович 1923 року народження. Коли почалася війна йому було лише 18...пройшов весь шлях... були і свої мрії, але довелося захищати Вітчизну і без сумніву кинувся у пекло за що і має такі нагороди: Орден Вітчізняної війни ІІ ст. , два Ордени Красної Зірки, Орден Слави ІІІ ст., дві медалі за Відвагу, медаль за перемогу над Германією і ще багато інших нагород. Пишаємося Нацією, не зрадимо їхню Перемогу! Низький Вам Уклін Воїни Добра і Справедливості! Маємо глибоке коріння і розкішне гілля! Слава Україні!!!