Предыдущая публикация
Заробітки, заробітки,
Полишала дрібні дітки.
На батьків і чоловіка,
Змарнувала свого віка...
Рвалась гроші заробити,
Щоб їм легше стало жити.
В край далекий полетіла,
Там у наймах й посивіла...
Всі заробки віддавала,
Все для них, що тільки мала.
Щоб нужда їх не торкнулась,
І щоб мама не забулась...
Діти виросли без ласки,
Без співаночок і казки.
Час минав і підростали,
Їх потреби більші стали.
В школі лиш грошей чекають,
Дири так свої латають...
Інститут- бездонна бочка,
Вчився син, а потім й дочка.
Я ж у наймах потерпала,
На навчання заробляла.
А батьки мене просили,
Що старі й не мають сили,
За усім вже доглядати,
Час додому повертати,
Внуки вже роки, як в місті,
І нема від них і вісті...
Діти ж плакали й просили,
Що не все ще доучили.
Чоловік завжди мовчав,
Спиртним очі заливав.
Спився чоловік з розлуки,
На подвір'ї чути стуки,
Забивають вікна й двері,
Заповіт лиш на папері
Від батьків доньці й онукам:
-"Нема гірше, ніж розлука,
А без мами нема ладу,
Все веде лиш до розпаду.
Хати оберіг єдина,
Донька, мати і дружина!"
..Не смійте брудом поливати
Усіх жінок-заробітчанок!
Хтось тільки й мріє нас подати,
Лиш як повій, путан, коханок.Хто дав вам право говорити
Жахливі речі в Україні?!
Чому би вам не дослідити
Як нам живеться на чужині?Що нам доводиться терпіти?
На що приходиться дивитись?
Як ми стараємось вгодити,
Щоб без роботи не лишитись.Які залежні ми порою
Від примх і настрою сеньйорів.
Як без даху над головою
Блукаєм в розпачі і горі.Як часто двигаєм терпляче
Перестарілих, онко-хворих,
Паралізованих, незрячих,
Неповноцінних і нервових.Як потім корчимось від болю,
Самі вже майже інваліди.
Щоб діти мали кращу долю,
Щоби на нас скінчились біди.Чому окремі журналісти,-
Не журналісти, а «писаки»,
Готові геть зі шкіри лізти,
Аби із брудом нас змішати.Звичайно, є тут різні люди,
І це нікого не дивує.
Розпусти, сорому і бруду
І в цілім світі не бракує.А що розлучені і вдови
Шукають щастя – живі ж люди.
Яка людина є удома,
Такою лишиться і всюди.Тому не треба нас судити
Й одною міркою рівняти.
Як себе вести, що робити –
Це в праві кожен вибирати.Приймаєм вибачення щирі,
Ми ще не раз про це поспорим.
Побудьте спершу в нашій шкірі,
А після того поговорим!
Следующая публикация
Комментарии 1