Предыдущая публикация
Сьогодні (5 червня) намагалась напитись.
Вперше за довгий час так щоб в хлам, щоб нічого не відчувати і не думати. Але алкоголь застрягав десь на рівні шлунку і Я спізнилась і не встигла підійти і попрощатись з цим ще зовсім юним Героєм. Я сьогодні була без машини. Вийшла в центрі купити квіти, а там - музика на всю вулицю від торгово-економічного університету. У них, виявляється, зустріч випускників.Купила квіти, забігла в університет, влаштувала скандал. Кажу, що на зупинку вище в труні лежить 19-річний пацан, а тут на всю площу гарлапанить музика. Вимкнули, колонки забрали.Повернулась на зупинку, а тут посеред дороги вирулює патрульна машина, перекриває дорогу, бо о 12 почнеться фестиваль якихось велогонок. Прибігла пішки дві зупинки, а там дві сотні людей на колінах - хлопчика уже несуть на вулицю.Пекучий біль образи на бл...дську місцеву владу, яка не перенесла свято, розривав на частини. Поклала квіти у труну, і знайшовши друзів, стала в колону. Женю вирішили нести через центр і коли вийшли на центральну вулицю, поліція перекрила дорогу.Бл...дь, суки, перекрили дорогу похоронній процесії, бо центром мали проїжджати учасники велогонки.Ми перечікували поки містом проїде та бл...дська велогоночна колона, і бійці -добровольці, тримаючи труну дивились як повз них проїзджає якесь дурнувате велогоночне грандпрі за сприяння губернатора та вінницького мера.І тоді мені зірвало дах. Просто в дрантя. Так що закрутилась голова і спазмами стиснуло горло: не вдихнути, ні видихнути. Похоронна процесія з загиблим на війні 19-річним героєм перечікувала поки повз них проїде велосипедна колона з паралельного світу. Світу, у якому немає місця загиблим на необ'явленій війні 19-річним хлопчикам.Через два квартали біля облради в рядок стояли депутати, як на параді першого травня. Ніхто не став на коліна, ніхто навіть не подумав схилити голову перед Героєм. Тільки голова облради хрестився як на сповіді.Ми пройшли повз і стали на коліна. Пробач нас, хлопчику, ти був найкращим з найкращих. Пробач, Женю, ми тебе не вберегли. І коли хтось каже, шо він загинув, щоб ми могли святкувати якийсь день веліка, мені хочеться дати в морду. Бо 19-річний хлопчина йшов на війну не для того, щоб загинути. Він, як усі, нереально хотів жити, просто він хотів жити у країні, у якій не тільки не буде війни, а й у країні, у якій громадяни пам'ятатимуть своїх Героїв і схиляють голову перед тими, хто віддав заради них найдорожче - своє життя.Пробач нас, хлопчику, нерозумних... Земля тобі пухом.
Следующая публикация
Нет комментариев