Ні совісті, ні честі ... Їх чада не на війні, вони не ждуть дзвінків з
фронта, щоб почути голосок, що живий...Вони не стоять у гроба , вони
тільки сраки свої мнуть в кріслах... Ці
ляді, лєді не чули плач внуків, дітей на похоронах... Для них смерть
українця "200", чи "300".. Стільки на смерть послали гейштабісти, що
просрали-пробухали армію, за медальки на піжамах, за погони, що одержали
від старшОго... Ці сук и не складували ботінки разом з ногами, не
собирали пальці в чорний пакет... Цілі полковники брешуть язиком як
собакаи по ТВ, що на війні спокійно... Вони не чули плач парнєй,
повторячих за доросли молитви, хто яку знав....Хотіли жити... Від
розриву снарядів фашистської педір